home
Україна в Східноєвропейській політиці напередодні 2-ї світової війни
В міжвоєнний період, як уже зазначалося, Україна не була суб'єктом міжнародного права, проте залишалася об'єктом корисливої зацікавленості інших держав у їх східноєвропейській політиці. За таких умов було очевидним, що порушення хиткої політичної рівноваги у цьому регіоні втягне український народ у вир міжнародних подій. Країни, до складу яких входили українські землі, однозначно були проти постання соборної незалежної Української держави. В той же час, "українське питання" вносило суттєву напруженість у відносини між Радянським Союзом і Румунією, особливо ж з Польщею. Офіційно не претендуючи на західноукраїнські землі, СРСР намагався використати боротьбу українців проти Польщі для свого тиску на Варшаву. З іншого боку, Москва була зацікавлена в приборканні поляками національного руху на західноукраїнських землях, оберігаючи в такий спосіб УСРР від небажаних впливів останнього. На такій основі не могло бути нормальних добросусідських відносин з стор. 15 з 18 Польщею. Подібним чином складались відносини СРСР і з Румунією. У своїх інтересах розігрували "українську карту" і Великобританія та Франція. їх негативне ставлення до проблеми соборної незалежної України формально мотивувалося тим, що вони були фундаторами Версальської системи як концептуальної основи післявоєнного світовлаштування, отже й гарантами післявоєнних кордонів в Європі. Тоді як соборність українських земель неминуче привела б до порушення східноєвропейських кордонів. Очевидними були й інші розрахунки: соборність українських земель реально могла відбутися лише в межах Радянського Союзу, чого вони, виходячи із своїх інтересів, не хотіли допустити. Антирадянська політика Лондона і Парижа в той період була більш ніж очевидною. Підвищений інтерес до України проявляла і фашистська Німеччина. Відторгнення Радянської України від СРСР мало б означати, на думку нацистських стратегів, крах стор. 16 з 18 останнього як держави. До того ж у Берліні вважали, що Україна і Кавказ мали компенсувати ті матеріальні багатства, які були втрачені разом із заморськими колоніями. У своїх експансіоністських планах керівники рейху спочатку розігрували карту самостійної "Великої України". Мета полягала в тому, щоб стимулюючи сепаратистські настрої на українських землях "розхитувати" в такий спосіб Радянський Союз. Основна ставка при цьому робилася на "політично активні" сили в українському національному русі, тобто на український інтегральний націоналізм. Плани Німеччини стосовно останнього суттєво змінилися, коли Гітлеру знадобилося нейтралізувати СРСР, готуючись до нападу на Польщу. В процесі переговорів з радянським керівництвом Німеччина заявляла, що вона відмовляється від будь-яких посягань на Україну. Навпаки, погоджувалася, що за певних умов більша частина західноукраїнських земель може перейти до Радянського Союзу. Обіцяла також не підтримувати треті сили, ворожі стор. 17 з 18 СРСР. Йшлося, звичайно, про українських націоналістів. Такою була одна і> важливих складових концепції радянсько-ншецького договору, підписаного В .Молотовим і И.Ріббентрополі у Москві 23 серпня 1939р. До початку Другої світової війни залишався тиждень. стор. 18 з 18